З нагоди міжнародного Дня лісів (21 березня), у рамках заходів щодо виконання Національного плану дій з охорони навколишнього середовища на період до 2025 року в Коледжі та Плану заходів щодо реалізації в Коледжі у 2022-2025 роках Стратегії комунікації з питань євроатлантичної інтеграції України до 2025 року студенти закладу освіти малювали малюнки до поезій українських та зарубіжних авторів для художньо-літературної збірки «Ліс – зелене мереживо планети».

 

Це захоплене зомління,
Це закохане томління,
Хвильні трепети лісів
У руках вітрів пестливих
I між віток шелестливих
Хор сп'янілих голосів.

О, цей шелест, шемріт, шепіт,
Воркіт, туркіт, цвіркіт, щебет,
Журкіт, муркіт, свист і писк,
Трав розмайних шелевіння,
Шум води по моховинню,
По камінню плеск та блиск...
                                   (Поль Марі Верлен, Франція)

 

 

Заходжу в ліс, немов у храм,

Де сосни - наче свічі. 

І курить синій фіміам 

Мені у вічі вічність. 

Пташині щебети й пісні, 

Дерева, квіти, трави 

Все творить хори неземні

І співи величаві. 

І неможливо передать

Ні в музиці, ні в слові

Непоясниму благодать

Безмежної любові

До всього, що прийшло у світ

З Господського веління,

Що поріднило трави й квіт,

Коріння 1 насіння.

І я сприймаю ліс - як храм,

А сосни - наче свічі.

І курить синій фіміам

Мені у вічі вічність.

                                       (Микола Луків)

 

 

 

На всі вершини

Ліг супокій.

Вітрець не лине

В імлі нічній.

Замовк пташиний грай.

Не чути шуму бору.

Ти теж спочинеш скоро —

Лиш зачекай.

                 (Йоганн Вольфганг Гете, Німеччина)

 

 

 

Вічний всесвіт речей

Тече по розуму, і котить його стрімкими хвилями,

Тепер темно - тепер блищить - тепер показати похмурість -

Тепер дарує пишність, звідки з таємних джерел

Джерело людської думки, її даніна приносити

З води—зі звуком, але наполовину своїм,

Таких як слабкий струмок часто припустимо,

У дикому лісі, серед гір самотній,

Де водоспади навколо нього стрибають навіки,

Де ліси і вітри б'ються, і величезна річка

Над її скелями невпинно лопається і марить.

               (Персі Біше Шеллі, Англія)

 

 

 

 

Давно було це: килим з ніжних трав,

Ліс буковий, так пам’ятний мені...

Хлопчиськом на поляні я лежав,

Пливли біляві хмари в вишині…

            Альфред Маргула-Шпербер (Румунія)

 

 

 

Все покину і прийду до тебе,
І ми підем у зелений ліс,
І нічого більше нам не треба,
Крім ялинок, сосен і беріз.

Ще, звичайно, стрінемось з дубами,
Вони радо привітають нас,
Пошумлять у нас над головами,
Знімуть кривди, гіркоту образ.

В хащі-нетрі поведуть стежини,
Приведуть до нашої мети:
Є у лісі ще й кущі калини,
Саме їх потрібно нам знайти!

Хай і в лісі вироста калина,
Хай і в серці кожнім розцвіта.
Ще воскресне наша Україна,
Земля рідна, вільна і свята.

От і все… Повернемось додому,
І насуне буднів сірий плин.
Та журбу розвіять, побороти втому
Підем знов до сосен і калин. 

                                 (Іван Коваленко)

 

 

 

Прекрасні дні, в минулім потонулі!
Ще образ ваш не стерся, не поблід:
Іду в ліси, де мій зостався слід,
І знов мені шумлять дерева чулі.
Я бачу блискавичний біг козулі,
Таємну папороть і тихий глід,
Суниць я бачу ароматний плід
І п’ю блаженним слухом клич зозулі...

                                                 (Михайло Орест)

 

 

 

Зелена піна лісу молодого

Дрімотно плеще, як на морі шум.

Блакитні тіні впали на дорогу,

Заворожили мудрі бджоли ум.

 

Стоять дуби замислено і строго.

Тут — перейшовши молодий самум —

Собі поставлю келію убогу,

Щільник пахучий для останніх дум.

 

Ліловий чебрик сохне на поляні.

Неначе привід, пробігає цап,

І чути дятла стуки дерев’яні.

 

Душі здається, що вона могла б

Вас відтворити і ясному свічаді,

Дитячі дні, заплакані і раді.

                                   (Максим Рильський)

 

 

 

Я знов у лісі... Став... Шумлять
Дуби, і сосни, і ялини,
І світла радість в душу лине,
Щоб з серця біль і тугу знять.

Привіт, зелені! Я прийшов
Напитись вашим ніжним шумом,
Віддатись знову чистим думам,
Між вас знайти свою любов…

                                     (Іван Коваленко)

 

 

 

Ліс живий. У нього добрі очі.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Дубовий Нестор дивиться крізь пальці
на білі вальси радісних беріз.
І сонний гриб в смарагдовій куфайці
дощу напився і за день підріс.
Багряне сонце сутінню лісною
у просвіт хмар показує кіно,
і десь на пні під сивою сосною
ведмеді забивають доміно.
Малі озерця блискають незлісно,
колише хмара втомлені громи.
Поїдемо поговорити з лісом,а вже тоді я можу і з людьми.

                                                                    (Ліна Костенко)

 

 

 

Чого це ліс такий смутний,
Оцей зелений, самітний
Могутній ліс, і похилився
Додолу він, і зажурився,—
Питаю я,— чого смутний
Сей ліс зелений, самітний?
Чого в йому пташки лісні
Співають все смутні пісні?
Чого, скажи, ліс зажурився,
Додолу з смутку похилився?...

                                 (Максим Рильський)

 

 

 

Ліси, мої ліси, далекі й продорожні,
Зайшли ви в смітники, в липку, отруйну гниль.
Під кожним кущиком – лайно й пляшки порожні,
Газета б’є крильми, як стоптаний мотиль.

Тут вогнища кладуть манкурти, як ординці,
Тут обжираються змосковщені міста,

А ви, мої ліси, як добрі українці,
Нечутно плачете, заціпивши уста.

Колись ви берегли свої стежки й гущави,
Гриміли зброєю, не йшли на поруби.
Збудіться! Вчуйте дух свободи і держави,
А ні – то стоячи згоряйте від ганьби!  

                                                   (Дмитро Павличко)

 

 

 

Ліс давно забув

про велику воду:

струмки розпивали

прибережні хащі й дерева

дощі ловило спрагле листя

але у центрі лісу був острів:

колись його намила річка,

що давно висохла,

немов відчахнута гілка

спочатку острів втратив береги,

які шашелем сточили дерева,

вирісши на дні колишнього русла

острів ковтнули пагорби,

пережувавши своїм камінням

однак за старою пам’яттю

туди ніхто не забрідав

усі думали, що на острові інший ліс,

хоча іншого лісу

просто не буває,

як не буває

підземних птахів чи

летючих дерев.

                             (Лесь Белей, Польща)