«Є люди, яким судилося бути більшими за самих себе. Такий Василь Симоненко». Ці слова Івана Дзюби лейтмотивом звучали на черговій зустрічі в літературній вітальні, що відбулася 08 січня 2025 року, у день 90-річчя з дня народження одного з найяскравіших представників шістдесятництва поета Василя Симоненка. Викладачка української мови та літератури Оксана Сорока провела присутніх на заході крізь його життєву історію: дитинство, студентські роки, редакторська робота, перша збірка, знахідки в Биківні, побиття міліціонерами після конфлікту на вокзалі в Черкасах.
Василеві Симоненку судилося прожити всього 28 років, видати за життя єдину поетичну збірку і – бути безкінечно цитованим уже поколінням своїх умовних правнуків. Тож й сьогодні Симоненко з нами: його глибоко гуманістичну поезію цитують у соцмережах, на муралах, співають і переспівують.
Згадавши цю чисту, талановиту людину, студенти й викладачі, присутні на зустрічі в літературній вітальні, наблизились до розуміння феномену творчості Василя Симоненка, яка з роками набуває дедалі більш глибинного і пророчого змісту.
