26 Квітня 2025
Ліна Костенко: «Головне те, що я впритул бачила цю безмірну біду. Я бачила зблизька, як зникає мій народ… Я причетна до чорнобильських проблем з 1991 року і знаю, що скільки не говориш, нічого не допомагає. Ми й досі правди про Чорнобиль не знаємо. А через що вибухнув Чорнобиль? Причин багато, одна з головних — нехлюйство».
Протягом багатьох років письменниця у складі історико-культурної експедиції досліджувала Чорнобильську Зону відчуження. Вона разом із сподвижниками збирала «скарби української атлантиди». Саме так Ліна Костенко називала усе — від рушника до світлини — що залишили після аварії на ЧАЕС жителі Полісся.
Ліна Костенко
* * *
Цей дощ — як душ. Цей день такий ласкавий.
Сади цвітуть. В березах бродить сік.
Це солов’їна опера, Ла Скала!
Чорнобиль. Зона. Двадцять перший вік.
Тут по дворах стоїть бузкова повінь.
Тут ті бузки проламують тини.
Тут щука йде, немов підводний човен,
і прилітають гуси щовесни.
Але кленочки проросли крізь ґанки.
Жив-був народ над Прип’яттю — і зник.
В Рудому лісі виросли поганки,
і ходить Смерть, єдиний тут грибник.
Марія Примаченко все життя прожила в селі Болотня. Деякі її твори, присвячені Чорнобильській катастрофі, як от «Четвертий енергоблок» — це своєрідний пам’ятник ліквідаторам аварії, які загинули у 1986 році, або померли пізніше від хвороби. На картині — заквітчаний енергоблок, над яким літають птахи — душі покійних, до нього приходять наступні покоління, щоб вшанувати пам’ять героїв. Квіти символізують віру художниці в те, що чорнобильська земля відродиться.
Про Чорнобильську трагедію у Болотні швидко дізналися. адже саме через їхнє село евакуйовували жителів Прип’яті. Машини їздили цілу ніч, світили фари, у повітрі висів неспокій. Марії Примаченко приснився сон, що виходить на подвір’я, а навколо — зелена трава, щебечуть пташки. І чує голос: «Все буде добре», тож зі села Примаченки нікуди не поїхали. Малювали, поралися по хазяйству, ростили дітей.
Марія Примаченко глибоко переживала події, пов’язані з катастрофою. Та історія Валерія Ходемчука, який став першою жертвою аварії, справила на неї особливо сильне враження. Адже ні в кого не було сумнівів, що він загинув, та тіло його не було знайдено. Й Марія Примаченко зробила те, що вважала за найважливіше — свій внесок у збереження пам’яті про нього і всіх постраждалих від аварії. Її роботи, особливо пов’язані з чорнобильською темою, експонувалися на міжнародних виставках. Вони допомагали донести до світу глибинний людський аспект трагедії.
НА ЧОРНОБИЛЬ ЖУРАВЛІ ЛЕТІЛИ
На Чорнобиль журавлі летіли,
З вирію вертались навесні.
Як сніжниця, попелище біле
Розвівалось в рідній стороні.
Там згоріли гнізда і гніздечка,
Поржавіла хвоя і трава,
Журавлина крихітна вервечка
Напиналась, наче тятива.
Не було ні стогону, ні крику,
Тільки пошум виморених крил.
Журавлі несли печаль велику,
Наче тінь невидимих могил.
Не спинились птиці на кордоні,
Де сягає атомна яса,
І дивився батько з-під долоні,
І ридала мати в небеса.
На Чорнобиль журавлі летіли,
З вирію вертались навесні…
Дмитро Павличко
Зараз держава-гній, яка ховає за сімома замками архівні документи про Чорнобильську аварію, бо боїться історичної правди, окупувала Запорізьку атомну електростанцію — найбільшу в Європі та своїми діями погрожує новою ядерною катастрофою.
